З досвіду роботи класним керівником

Створення виховного середовища, що сприяє формуванню життєвих компетентностей всебічно та гармонійно розвиненої особистості

ВСТУП

Як швидко спливає час. Проходять дні, тижні, місяці, роки…Здається, зовсім недавно писала свій перший виховний план, думала, як згуртувати ще зовсім новий колектив. А вже настав час «випускати» свій перший клас у самостійне життя. І ось учні мого першого випуску стали студентами. А я знову знайомлюсь із новими вихованцями, планую наше класне життя, думаю над тим, як зробити так, щоб час , прожитий дітьми у стінах рідної школи, залишився в пам’яті яскравими подіями, радісними відкриттями, щоб кожна дитина могла розкритись, сформуватись як компетентна особистість.

У методичних пошуках я звертаюсь до свого, хоч і незначного , досвіду класного керівника, до порад вітчизняних та світових педагогів, працюю над проблемою створення середовища виховання, яке сприяло б формуванню життєвих компетентностей особистості, готувало б дитину до самостійного життя.

Актульність досвіду

Сучасний виховний процес як важлива складова педагогічного процесу вимагає переосмислення його сутності, нових підходів, здійснення ефективного педагогічного управління. Назріла необхідність заміни проведення стандартних заходів для школярів на цілеспрямоване і професійне управління виховним процесом.

Виховання – це не підготовка і проведення заходів, а внутрішня самозміна особистості, яка відбувається на основі особистого досвіду і здобуття знань про навколишній світ. Нові підходи до виховання змінюють уявлення про педагогічний простір: не вказувати, не вимагати, а створювати умови для свободи вибору. Адже сучасному суспільству потрібна особистість, яка б могла самостійно діяти, приймати рішення, робити свій вибір і відповідати за нього, здатна орієнтуватися в мінливому нинішньому житті. У навчальному закладі людина не тільки здобуває освіту, а й стає особистістю, набуває абсолютних цінностей життя.

 Отже, одним із аспектів сучасного реформування освіти є методологічна переорієнтація процесу виховання на розвиток особистості, формування її основних компетентностей, життєвих навичок. Мета діяльності сучасної школи полягає в тому, щоби навчити учнів вирішувати нестандартні задачі, оволодіти технологією життєвого успіху, навичками соціальної мобільності, конкурентоздатності. Школа, без сумніву, повинна вчити життю, але не прямо, не відтворюючи те життя, яке кипить за стінами, а створюючи особливий педагогічний простір, особливе середовище, яке б мало виховний вплив на особистість.

Аналітична робота з вивчення рівня сформованості ключових життєвих компетентностей учнів показала, що значна кількість випускників ще недостатньо готові до входження у самостійне життя, використання здобутих знань для вирішення практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій.

Тому однією з головних ідей діяльності школи стало створення такого виховного середовища, яке б сприяло формуванню життєвих компетентностей особистості.

Проблеми створення і розвитку виховної системи школи і її складової – виховного середовища розкриті в працях Л. Новикової, І. Колесникової, Є. Баришникова, Ю. Конаржевського, Ю. Мануйлова, Д. Григор'єва.

Висвітлення основної ідеї досвіду

В умовах відродження інтересу до виховання і розуміння його ролі для розвитку суспільства уже недостатньо говорити про необхідність сконцентрування виховного процесу на особистості дитини, адже досягти успіхів без реальних механізмів виховання неможливо. Наукові дослідження і педагогічна практика доводять, що такими ефективними механізмами є виховна система і виховне середовище.

 У виховній методиці зустрічаємо схожі поняття: виховна система; виховне середовище; виховний простір.

Спільність їхніх змістових характеристик пов’язана із тим, що і виховна система, і середовище, і простір – це категорії, які забезпечують умови для вирішення виховних завдань.

Виховне середовище – це сукупність факторів, що реально склалися, результат конструктивної діяльності вихователів, менеджерів освітнього процесу зі створення умов для розвитку школярів поле виховної діяльності, яке цілеспрямовано розвивається і перетворюється.

Виховне середовище є компонентом виховної системи школи.

Неорганізоване середовище може перекреслити усі педагогічні впливи на дітей. Тому виховна система школи включає в свою структуру такий компонент, як виховне або освітнє середовище. Науковці розглядають три варіанти визначення виховного середовища.

Л. І. Новікова вважає, що це педагогічно цілеспрямоване організоване середовище, яке оточує дитину, клас, школу, дім, мікрорайон, село або селище, яке супроводжує людину дома, в школі, на вулиці і постійно впливає на неї.

Ю. С. Мануйлов вважає, що виховне середовище — це частина оточуючого середовища, в якому існує педагогічно сформований спосіб життя. Такий підхід недооцінює суб'єктивну роль дитини.

Д. В. Григор'єв вважає, що це динамічна мережа взаємопов'язаних педагогічних подій, які створюються соціальними суб'єктами різного рівня (колективні та індивідуальні), що є умовою особистісного розвитку і дорослого, і дитини.

Колективними суб'єктами є школа, театр, лікарня, бібліотека, системи позашкільної освіти. Індивідуальні суб'єкти — це педагоги, батьки, діти, студенти, лікарі, юристи, інші люди, зустріч з якими є подією для дитини. Реалізація подібного підходу в педагогіці припускає наявність ужитті дітей яскравих, емоційно насичених незабутніх справ, привабливих як для колективу, так і для особистості.

Виховне середовище створює можливості для розвитку і формування особистості школяра:

1. Свобода прийняття школярем рішення про входження у виховне середовище.

2. Побудова діалогічних відношень з людьми різного віку і різних соціальних груп.

3. Вибір різних колективів, спільностей та можливостей їх зміни.

4. Входження в культурне, природне, інформаційне та інші середовища.

Існує три підходи до побудови виховного середовища:

• амбівалентний (амбі — обоє, валене — маючий силу), тобто подвійне відношення до предмета;

• подійний (важливість подій);

• герменевтичний, що пов'язаний з феноменом толерантності, терпимості.

Оскільки у школі навчаються діти різних національностей, то необхідно виховувати культуру міжнаціонального спілкування, дух віротерпимості та дружби різних народів.

Суттєвою якісною характеристикою виховного середовища є його цілісність, але мають бути також зони «невпорядкованості», які стануть витоками подальшого розвитку.

 Виховний простір школи покликаний допомогти зростаючій людині визначити своє місце в динамічному суспільстві з ринковою економікою, скористатися шансами, які дає суспільство .

Сходження, поєднання виховного простору школи та життєвого простору учня породжує простір розвитку життєстійкості та життєздатності учня.

Розбудова виховного простору ґрунтується на двох взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементах: принципах і процесах. Принципами, які відіграють роль «наріжних каменів» усієї споруди вважають:

* превентивність – перетворення середовища ризиків на простір можливостей для самореалізації особистості дитини дає змогу значно підвищити ефективність виховної роботи, попередити поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі;

* стратегічне планування – перехід від «кризового менеджменту» до проектування життєвих перспектив разом із дитиною;

* організація діяльності дитини щодо освоєння і привласнення виховного простору забезпечує запуск механізмів саморозвитку і життєтворчості;

* адвокація – вплив на відповідальних осіб, які можуть допомогти створенню виховного простору; лобіювання інтересів навчального закладу і дітей у місцевій громаді;

* міжсекторальне партнерство – школа не може і не повинна вирішувати всіх проблем виховання самотужки.

Вибудовуючи виховний простір, педагоги мають враховувати педагогічні цілі (школи як соціокультурної системи) і непедагогічні (тобто цілі самих дітей) і об'єднувати для розв’язання виховних проблем усіх учасників педагогічної взаємодії – педагогів, батьків, учнів, громаду. Підвищити рівень цієї роботи дозволяє розгалужене міжсекторальне партнерство, коли фахівці різних секторів, дотичних до проблеми виховання (освіти – медицини – соціальних служб – правоохоронних органів – служб у справах сім’ї, молоді та спорту – установ культури тощо) об’єднують зусилля і ресурси, взаємозбагачуючи і взаємодоповнюючи одне одного;

* участь усіх учасників педагогічної взаємодії: діти – батьки – педагоги – партнери.

Процес створення виховного середовища можна поділити на 5 кроків, або ж етапів:

1. Окреслення кола виховних проблем ЗНЗ – моментальний «знімок» життя ЗНЗ і громади, пошук відповідей на питання «Що ми маємо?», «Де ми зараз?».

2. Аналіз проблем і причин – коли проблеми окреслено, важливо зрозуміти причини їх появи, для того аби ухвалені пізніше рішення усували не симптоми, а причини; пошук відповіді на питання «Чому?».

3. Розробка проекту виховного простору – розробляється стратегічний план змін, визначаються шляхи його реалізації, тактика вирішення проблеми, партнерів; при моделюванні виховного простору особливе значення мають діагностика середовища, його позитивного і негативного потенціалу, вивчення потреб і мотивів учасників – як групових (школи, закладу позашкільної освіти, різних центрів соціальної, психологічної допомоги, неформальних об’єднань дітей і дорослих, що знаходяться в окресленому середовищі тощо), так і індивідуальних (діти, батьки, педагоги); пошук відповідей на питання «Де ми хочемо опинитися?» і «як?».

4. Реалізація проекту – здійснення певних дій, відстеження логіки розвитку подій і результатів, прогнозування перешкод, своєчасна корекція тактики; пошук відповіді на питання «Що відбувається?».

5. Рефлексія – аналіз та оцінка результатів; пошук відповідей на питання «Чи вдалося досягти очікуваних результатів?», «Чи зробили все, що мали зробити?», «Що змінилося?»

Своєрідними концентрами, які містять методи, прийоми і форми, що дозволяють вирішувати проблеми виховного простору, характерні для тієї чи іншої цільової групи, на мою думку, можуть виступати:

* Реорганізовані органи шкільного і учнівського самоврядування.

* Спеціальні навчальні предмети чи факультативні курси, що сприяють запуску механізму саморозвитку особистості. Школа має створювати умови для самовизначення і самореалізації.

 Це можуть бути тренінгові курси із розвитку навичок спілкування, побудови міжособистісних відносин, самопізнання і пізнання інших, розвитку критичного мислення чи уміння розв'язувати конфлікти, розвиток креативності, толерантності тощо. Тут вдалим прикладом може слугувати робота Школи конфліктології, бізнес-тренінгів або тренінгів лідерства, волонтерства, що базується на методології розвитку життєвих навичок.

* Розгалужена мережа гуртків, клубів, секцій за уподобаннями. Це достатньо поширений варіант організації діяльності підлітків.

У виховному просторі позиція дорослого, який працює з підлітками, змінюється. Найбільш ефективною в роботі з цією віковою групою є не позиція керівника, а позиція консультанта, яка дає дитині можливість усвідомити свою особисту причетність за результат справи. Я прислухаюсь до суджень тих психологів , які вважають, що підліток повинен мати максимальну свободу для вибору свого напряму діяльності.

Визнаючи виховання у колективі і через колектив стрижнем процесу виховання, я враховую, що дитина зазнає, крім того, найрізноманітніших цілеспрямованих впливів фронтального (або масового), групового й індивідуального характеру, механізми дії яких аж ніяк не ідентичні, тому у виховному просторі бажано використовувати широкий спектр базових і похідних освітніх та виховних технологій, як-то:

* виховання на основі системного підходу(Л. Новікова, Н. Селіванова);

* гуманне колективне виховання (В. Сухомлинський);

* саморозвиток особистості (О. Ухтомський, Г. Селевко);

* життєтворчий і соціально-педагогічний супровід (О. Газман, І. Єрмаков);

* колективне творче виховання (І. Іванов, С. Шацький);

* Життєве і соціальне проектування (І. Єрмаков);

* соціальна практика;

* соціальна реабілітація;

* персоніфіковане виховання (Є. Степанов);

* соціальна робота;

* школа–клуб;

* школа–центр виховання у соціальному середовищі.

 Безперечно, у кожній конкретній ситуації, моделі або кожному проекті виховного середовища необхідно добирати свій варіант сполучення ефективних виховних технологій, максимально враховуючи сильні і слабкі сторони кожної з них та місцеві ресурси і особливості.

 При бажанні можна достатньо швидко спроектувати виховну модель чи створити проект виховного середовища, але необхідно пам'ятати, що це – лише перший крок на довгій виховній стежині. Від моменту задуму до реалізації ідеї пройдуть роки, впродовж яких відбудеться багато змін. Сам досвід створюється власними зусиллями колективу однодумців у єдності наукового підґрунтя і педагогічної практики.

Логічне послідовне висвітлення змісту досвіду як системи дії

 Характер дитини розвивається не просто під впливом середовища, а залежно від того, як склалися її стосунки

 із середовищем, як вона діє в цьому середовищі, чим

 вона в ньому цікавиться…

 А. Фортунатов

Я вважаю, що виховання дитини розпочинається зі створення для неї виховного середовища. Саме виховного, тобто такого, що цілеспрямовано й позитивно впливає на процес розвитку особистості . Із філософсько-педагогічної точки зору поняття «середовище» багатогранне:природне середовище, географічне, соціальне. Впливають на формування особистості дитини такі фактори, як преса, радіо, телебачення, клуби, центри дозвілля, різні види реклами. Важливо враховувати середовище проживання кожної дитини – мікросередовище:дім, родина, вулиця, друзі. В своїй практиці застосовую два шляхи створення виховного середовища.

1. Намагаюсь надавати педагогічної інтерпретації природним і соціальним факторам за допомогою різних педагогічних прийомів:

* цілеспрямоване зосередження уваги дітей («Поглянь, як геніально природа влаштувала…»);

* роз’яснення незрозумілих явищ і фактів («Ми можемо це спостерігати завдяки тому, що наука досягла чимало…»);

* етичні та естетичні оцінки («Справжній чоловік у цій ситуації вчинив би так…», «Справжні друзі допомагають так…»);

* організація спостерігання дітьми предметів і явищ («Спробуйте поспостерігати за життям мурашника, і ви зрозумієте, які непрості ці малесенькі комашки…» ).

2. Конструюю спеціальні виховні ситуації у природному і соціальному середовищі .

 У виховному середовищі має бути представлений весь спектр цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості, котра самореалізується у різних виховних середовищах.

Створюючи виховне середовище для кожного учня зокрема, намагаюсь дотримуватись основних вимог:

• психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;

* відкритість до соціуму, діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;

* залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особистісних життєвих проблем, формувати досвід громадянської поведінки;

* розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;

* спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих

проблем у нестабільному суспільстві;

* життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні та міжособистісні взаємини;

* педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;

* педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їхньої особистісної недоторканності та безпеки;

* самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.

Кожен із етапів роботи класного керівника по-своєму значимий.

Перш за все працюю над створенням і розвитком учнівського колективу. Бо саме в колективі дитина може розвинути свою сутність.

Наступним етапом є взаємодія з малим педагогічним колективом. Намагаюсь виробити єдину стратегію у вихованні, що здійснюється всіма педагогами, які працюють з класом.

Не менш важливим етапом є організація взаємодії з позакласними та позашкільними навчально-виховними установами, які доповнюють шкільну систему виховання (гуртки і секції , центри юнацької творчості, спортивна школа). Використовую такі форми роботи з ними:

 - відвідування з класом заходів цих установ;

 - проведення спільних вечорів, свят;

 - запрошення викладачів цих установ як гостей на різні форми виховної роботи з учнями класу.

Усе це збагачує виховний процес, сприяє створенню єдиного виховного середовища для нормального розвитку дітей у школі і за її межами

Важливим компонентом виховного процесу є взаємодія з батьками учнів Моя система роботи з батьками включає такі напрямки:

* вивчення виховного потенціалу сімей;

* підвищення рівня педагогічної культури батьків;

* залучення батьків до навчально-виховного процесу;

* вироблення єдиного виховного впливу на дитину з боку батьків і школи.

Працюючи під девізом «Ми разом будуємо майбутнє дитини», використовую такі форми роботи: аукціони ідей сімейної педагогіки, індивідуальні консультації, дні довіри-прийом батьків психологом, сімейні свята у класі. Така співпраця особливо потрібна в період формування та згуртування класного колективу.

І нарешті, вся діяльність класного керівника повинна бути спрямована на створення виховного предметного середовища, яке дає змогу педагогічно доцільно організовувати виховний процес.

Не варто доводити, що у вихованні дрібниць немає. Кожний предмет, явище, подія, факт мають свій виховний потенціал, впливаючи на розвиток особистості або позитивно, або негативно.

Дотримуюсь точки зору дослідників, які вважають, що виховне середовище повинне бути розвиваючим. Тому в своїй виховній діяльності намагаюсь:

* мотивувати учня, викликати особистісний інтерес для освоєння пізнавальної діяльності, для участі в навчально-виховних подіях школи;

* створювати психологічний комфорт школяра, створювати умови для виникнення реальної «ситуації успіху» дитини в освітньому середовищі школи;

* будувати виховання на застосуванні в освітньому середовищі школи спеціальних методів (проблемних, евристичних, рефлексивних; емоційно-розвиваючих і ін. );

* розвивати у навчально-виховному процесі суб'єктно-суб'єктний характер взаємин, використовувати групові, колективні форми організації навчально-виховного процесу;

* забезпечувати організацію продуктивної діяльності учнів у виховних заходах класу;

* проектувати виховну систему з опорою на зону найближчого розвитку дитини й здійснювати переведення у зону найближчого розвитку.

Спираючись на попередній виклад, можу виділити такі структурні елементи в технології створення розвиваючого виховного середовища в класному колективі на засадах ситуації успіху:

1. Визначення рівня сформованості розвиваючого виховного середовища на засадах ситуації успіху: виділення критеріїв оцінки рівня сформованості розвиваючого виховного середовища на засадах ситуації успіху; підбір відповідних тестів; проведення тестування учнів.

2. Систематизація отриманої інформації.

3. Об'єднання учнів при проведенні заходів у групи відповідно до рівня сформованості позитивної «Я» - концепції.

4. Визначення адекватних методів та технологій виховання.

5. Планування заходів, що містять велику кількість різноманітних творчих завдань, поєднання індивідуальних, групових, колективних форм роботи.

6. Контроль і корекція: фіксування проявів складових ситуації успіху; спостереження, тестування; аналіз результатів, складання індивідуальних планів самовдосконалення учнів в світлі формування позитивної «Я» - концепції.

В ході роботи над створенням розвивального виховного середовища необхідно коректувати план роботи, методи та технології виховання з урахуванням діагностики результатів їх застосування. Найбільш ефективними я вважаю:

– анкетування учнів «Ти і твій клас»,

– моніторинг застосування методу індивідуальних і групових перспективних ліній в створенні ситуації успіху,

– моніторинг ефективності проведення комунікативних ігор, спрямованих на формування позитивної «Я» - концепції.

– моніторинг досліджень за методикою «Психологічна атмосфера в колективі».

Форми та методи виховної роботи

 Спираючись на методичну, науково-правову базу, обмінюючись досвідом на шкільних семінарах класних керівників, познайомившись з сім’ями учнів мого класу, я визначила форми та методи виховної роботи, які необхідні для втілення цілей та задач, які сформульовані як пріоритетні у моїй виховній роботі.

У цьому мені також дуже допомагає досвіт видатних педагогів , таких як:

* Ян Амос Коменський. Мені близькі погляди Коменського про можливість позитивних змін у людях. У процесі становлення особистості вирішальним фактором, на думку педагога, є самостійна діяльність, яка може забезпечити розвиток здібностей, розуму, мови, трудових умінь. Цей погляд на людину і її можливості самовдосконалення як виявлення педагогічного оптимізму є актуальним і сьогодні.

* Костянтин Дмитрович Ушинський. Важливе місце в його дидактичній теорії належить принципам навчання: наочності, свідомості, систематичності, активності і самодіяльності учнів. Ушинський високо цінив проведення бесід з учнями як важливий засіб розвитку їх мови і мислення. Навчання, писав К. Д. Ушинський, повинно здійснюватись так, щоб діти мали можливість працювати самостійно, а вчитель керував їхньою працею і давав для неї матеріал.

* Антон Семенович Макаренко. Основна виховна функція належить, на його думку, колективу. Саме колектив веде вихованця по життю, учить його працювати, вчитися, жити, направляє на необхідний шлях. Треба також відзначити роль трудового виховання, якому Макаренко віддавав безумовний пріоритет у справі виховання колективу в цілому і особистості окремо. Немає людини без праці. Кожен зобов'язаний працювати. І кожен повинен уміти робити те, що потрібно колективу.

* Василь Олександрович Сухомлинський. Йому вдалося створити ініціативний колектив однодумців, які в своїй педагогічній діяльності прагнули реалізувати ідеї всебічного виховання дітей. В основу всіх педагогічних завдань був покладений принцип гуманізму. В. О. Сухомлинський на практиці застосував систему оригінальних методів, прийомів та форм навчання та виховання школярів, в основу якої покладено розвиток їх творчих, інтелектуальних та фізичних здібностей (уроки мислення, організація атмосфери постійної творчості, розумна роль оцінки, діяльність психолого-педагогічного семінару тощо). Найголовнішою умовою результативності різних форм впливу на особистість Сухомлинський вважав пробудження у дитини “почуття подиву і радості відкриття”.

 Наразі, я використовую і сучасні форми роботи класного керівника, які дійсно мають позитивний вплив на виховний процес:

* Колективні форми: поїздки у музеї, храми, історичні місця, суспільно вагомі проекти ( зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, воїнами-інтернаціоналістами), професійно-орієнтовні семінари-зустрічі з працівниками Центру зайнятості, художньо-естетична діяльність(конкурс малюнка), участь у шкільних та районних конкурсах, класних та шкільних святах, спортивних змаганнях, колективна творча справа (КТС) (жива газета, випуск газети, свято-презентація, усний журнал та інше), школа етикету, виставка-конкурс, ведення літопису класного колективу, колективне ігрове спілкування, похід, спартакіада, трудовий десант.

* Активні та групові форми: диспути, моніторингові практикуми, інтелектуальні ігри (шкільна команда «знавців»), тренінги, «мозковий штурм».

* Індивідуальні форми: бесіди, консультації, зустрічі з батьками, бесіди з вчителями - предметниками.

«Колектив, який здатен виховувати особистість, складається із особистостей». - для мене це один з найважливіших принципів виховання, який неможливо реалізувати без створення виховного простору.

Не варто доводити, що у вихованні дрібниць немає. Кожний предмет, явище, подія, факт мають свій виховний потенціал, впливаючи на розвиток особистості або позитивно, або негативно.

Основні напрямки моєї виховної роботи

1. Ціннісне ставлення вихованців до себе.

 Виховними досягненнями цього напрямку є

- усвідомлення власної індивідуальності, неповторності;

- виховання самоповаги;

- формування емоційної культури;

- самоствердження особистості;

- прагнення до ідеалу.

Для цього я проводжу бесіди та тренінги за темами:

"Яка людина заслуговує на повагу інших", "Ким бути і яким бути", "Світ моїх захоплень", "Фізична краса не постійна, а духовна – вічна”, "Мій ідеал", "Бережи честь змолоду", "Як стати лідером?", "Інтернет не лише твій друг". Тренінги "Кроки до успіху", "Сам собі вихователь".

2. Ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей.

Метою є засвоєння сімейних, родинних та суспільних цінностей:

- здоров’я – найвища цінність;

- ціннісне ставлення до оточуючих людей;

- культура спілкування і мовленнєвий етикет;

- повага до батьків, сім’ї, родини;

- цінність здорового способу життя;

- формувати навички співжиття у колективі;

- готовність нести відповідальність за свої вчинки.

- неприйняття агресії і насильства.

Для досягнення поставленої мети ми з учнями приймаємо участь в шкільних спортивних змаганнях і конкурсах. На класних годинах обговорюємо правила особистої гігієни, харчування, режиму дня. Проводжу бесіди: “Шкідливі звички та здоров’я. ”, "Що таке СНІД", "Я і моя родина", "За правилами етикету", "Ризики в Інтернеті".

 Кожного року проводяться спільні бесіди із лікарями районної центральної лікарні по запобіганню захворювання на СНІД, туберкульоз, грип та по статевому вихованню.

 Велике значення я надаю роботі з батьками. Насамперед - це батьківські збори, які намагаюсь проводити у різних формах : це і батьківські лекторії, тематичні консультації, і анкетування, запрошуємо вчителів – предметників, обговорюємо проблемні ситуації. . Теми зборів актуальні, хвилюють батьків, тому збори проходять жваво і завжди з користю. Про недоліки дитини я розмовляю з батьками лише в індивідуальній бесіді, починаючи з позитивних моментів у навчанні дитини, поступово переходячи до того, на що батькам слід звернути особливу увагу. Таке спілкування з батьками має позитивні результати: батьки не бояться, що випробують неприємні хвилини перед іншими, охоче відвідують збори й активно беруть участь у позакласних заходах, підготовці класу до нового навчального року. Сполучною ланкою між школою і всіма батьками класу є батьківський актив, який активно допомагає мені в організації дозвілля дітей, в ремонті, бере участь у всіх організаційних питаннях.

3. Ціннісне ставлення до праці.

Під пильним наглядом класного керівника учні роблять перші кроки на шляху до професійного самовизначення:

- активно-позитивне ставлення до праці;

- сформованість таких якостей як цілеспрямованість, організованість, працьовитість та наполегливість у подоланні труднощів у всіх видах діяльності;

- значущість суспільно корисної праці;

- уявлення про сучасний ринок праці.

Цими кроками є участь у чергуванні по класу та по школі, операції «Збережи книгу», «Збережи меблі», трудові десанти (прибирання та благоустрій пришкільної території, скверів селища). Мною проводяться бесіди на класних годинах: «Працюємо разом, радіємо разом», «Основи економії та бережливості», «Підліткова праця: правознавчий аспект», «Світ професій: праця та покликання».

Позитивно впливають на майбутню професійну спрямованість спільні семінари з працівниками Районного Центру зайнятості - практикуми "Твій вибір – життєвий успіх" та"Презентація професій".

4. Ціннісне ставлення до природи.

Виховними досягненнями цього напрямку я вважаю:

- відповідальне ставлення до природних ресурсів і багатств;

- ощадливе використання енергоносіїв;

- формування екологічної культури;

- навички безпечної поведінки в природі;

- потреба в оздоровленні довкілля та участь у природоохоронній діяльності;

- навички життєдіяльності в умовах екологічної кризи.

Учні із задоволенням беруть участь у акціях « Збережи ліс», «Зустріч птахів», «Не рубай ялинку», « Посади дерево», «Шкільний квітник», у туристичних походах та змаганнях. Найбільш талановиті у малюванні учні щорічно приймають участь у конкурсі малюнка, присвяченому Чорнобильській трагедії. . Проводяться бесіди:"Уроки Чорнобиля", "Збережімо чистоту водних просторів наших", "Бережіть рідну природу!", "Бережіть ліс — легені планети!". "Мальовничий мій край».

5. Ціннісне ставлення до культури і мистецтва.

При роботі з цим напрямком я намагаюсь формувати в учнів потреби у спілкуванні з мистецтвом, як з основою естетичного виховання і художнього сприйняття дійсності.

При цьому я спостерігаю невпинний зріст у більшості учнів:

- пізнавального інтересу до мистецтва;

- здатності до творчої діяльності у мистецькій сфері;

- художньо-естетичних смаків, емоцій, почуттів і культури мислення та поведінки.

Вважаю, що цьому сприяють відвідування творчих засідань районної бібліотеки, обговорення телевізійних передач та художніх фільмів, зустріч з письменниками рідного краю, випуск тематичних стінгазет до шкільних та народних свят. Це участь учнів класу у районних та обласному конкурсах на кращого читця, у районному конкурсі «Міс Осінь», у районному фестивалі «Співоча родина», у районному фестивалі «Шкільний зорепад». Цікавими для моїх вихованців були заняття в шкільному драматичному гуртку «Арт-майдан», який я очолювала разом зі своєю колегою Н. В. Гарізан. Випуск тематичних стінгазет до шкільних та народних свят.

6. Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави

Воно виражається у формуванні потреби у збереженні та примноженні духовного й матеріального багатств українського народу:

- відповідальності, як важливої риси особистості, за долю Батьківщини;

- розуміння особистістю своїх прав, свобод, обов'язків;

- громадянської життєвої позиції, участь в учнівському самоврядуванні, житті школи та громади;

- власної віри у духовні сили народу, його майбутнє;

- усвідомлення себе патріотом і громадянином України;

- потреби у спілкуванні на основі взаєморозуміння та поваги.

У класі оформлено куточок державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України

Протягом навчального року у є обов'язковими години спілкування, на яких вивчаються символи, обереги України, основні закони нашої держави: "Свою Україну любіть", "Мова моя українська – батьківська, материнська", "Державна символіка", "Я - громадянину країни", «Збережемо наш скарб - рідну мову", "Джерела духовності мого краю", "Видатні люди мого краю", "Допоможемо ветеранам", "Українці за кордоном. Що таке діаспора?", "Україна - суверенна і незалежна держава", "Є пам'ять, якій не буде кінця", "Воїни - інтернаціоналісти". Учні класу брали участь у районному конкурсі «Брусилівщина-мій рідний край», районних акціях «Історія міст і сіл України», «Краса і біль України», «Україна вишивана», «Досліджуємо і вивчаємо».

Важливою є практична діяльність учнів: турбота про ветеранів Великої Вітчизняної війни , що проживають у селищі. Діти надають їм допомогу у веденні домогосподарства, у вирішенні побутових проблем, вітають із святами. Крім чисто соціального змісту – реальної допомоги тим, хто її потребує, важливо те, що діти наочно стикаються із життєвими проблемами, в яких вони самостійно можуть виразити своє співчуття діями. Системними в роботі є зустрічі з ветеранами війни, години спілкування «Знати, щоб пам’ятати».

Спостерігаючи за реакцією моїх вихованців на сьогоднішні події в країні, переконуюсь, що вони ростуть справжніми громадянами і патріотами своєї країни. Учні брали участь в акції «Напишу листа солдату», в благодійному ярмарку. Гордістю і болем переймались учні під час відкриття меморіальної дошки на честь учня нашої школи Жабенка Юрія, який загинув під час антитерористичної операції.

Я намагаюсь постійно наголошувати, що їм, сьогоднішнім школярам, належить будувати вільну незалежну державу і жити в ній. А тому від того, як вони вчитимуться і працюватимуть, залежить і майбутнє України.

Учні знайомляться з культурою українського народу. Традиційними стали свято «Святий Миколай у гості завітав», «Українські обереги», виставка писанок «Писаночка-мальованочка», відвідування місцевого краєзнавчого музею, бесіди про життя і творчість нашого земляка Івана Огієнка.

Результатом виховних заходів є не міфічне «підвищення рівня вихованості» класу, що неможливо виміряти, а реальна зміна відносин у колективі, дітей один до одного, до самих себе, до вчителя, до школи, до батьків. Тобто, діти повинні стати один до одного добрішими, у «відторгнутого» повинен з'явитися товариш, невстигаючий повинен повірити в себе.

Я впевнена, що виховне середовище має позитивний результат лише за умови органічного поєднання найбільш відповідних методів, форм і засобів, адже лише в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями.

А ефективною робота класного керівника буде тоді, коли він насправді володітиме такими знаннями та якостями, як:

 - любов до людей, уміння спілкуватися з ними, довіра, розуміння, терпіння, чуйність, доброзичливість, щирість у взаєминах;

- високий рівень культури, широкий кругозір, особиста привабливість, почуття гумору, спритність;

- твердість і рішучість характеру, впевненість у собі, сила волі, самовідданість;

- високий рівень розвитку всіх психічних властивостей: сприйняття, уяви, пам’яті тощо;

- знання особливостей розвитку особистості й дитячого колективу;

- психолого-педагогічні знання;

- загальні знання з різних галузей життєдіяльності людини.

Висновок

Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу педагога, що виявляється у вихованості дітей.

 Я вважаю, що я - щасливий класний керівник, бо мої учні-випускники – чуйні, справедливі, доброзичливі, прекрасні люди, старанні студенти.

А сьогоднішні мої п’ятикласники згуртовуються в колектив, ставлять переді мною нові проблеми, чим спонукають мене до творчого пошуку, до самовдосконалення. І ще раз переконують мене в тому, що виховання дітей є лише самовдосконаленням вихователів.

Я впевнена, що педагогіка співробітництва, яка застосована в моїй навчально-виховній діяльності, виявляється тим сприятливим середовищем, в якому здатна сформуватися особа громадянина, що володіє високим рівнем компетентності, готового до успішного самовизначення в сучасному світі. Ще я маю надію, що мої вихованці, почерпнувши життєвий досвід при спілкуванні зі мною, обов’язково перевершать мене, своїх батьків та наблизяться до своїх заповітних мрій.

Усе, що я виклала, і є моя педагогічна позиція, яку я не тільки сповідую, але й реалізую.

Література

Потапюк, Л. Соціальне середовище як фактор розвитку та становлення світогляду учнів // Педагогічний пошук. – 2001. – № 4. – С. 63–65.

Калініченко, Н. Виховуюче середовище в системі педагогічних поглядів В. Сухомлинського // Рідна школа. – 2005. – № 9-10. – С. 8–11.

Жмихова, І. Толерантна педагогіка в освітньому та виховному просторі школи // Виховна робота в школі – 2009. – № 6. – С. 41–47.

Єрмаков, І. Г. Розвивати життєву компетентність // Шкільний світ. - 2005.

Сухомлинський В. О , Серце віддаю дітям // В. О. Сухомлинський:Вибрані твори- К. :Рад. Школа, 1977.

Іванов І. П. Педагогіка колективних творчих справ. –К. :Освіта, 1992.